Формування мовленнєвої компетентності учнів

      Демократичні зміни, що відбуваються в суспільстві, безперечно, позначаються на завданнях шкільної освіти. У Національній доктрині розвитку освіти України передбачається постійне оновлення змісту та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що в кінцевому результаті має змінити демократичні основи громадянського суспільства й прискорити його розвиток.

      Опанувати основами суспільно значущої діяльності – одна з провідних потреб молодших школярів. Це потребує від них набуття вмінь діяти на психологічному оптимумі, реалізувати свій потенціал, досягати гармонійних взаємин у колективі з однолітками, зі старшими, з довкіллям.

      Переорієнтація суспільства на розвиток людини зумовила якісно нові вимоги до вивчення шкільних предметів. Наразі робота вчителя спрямована головним чином на формування національно мовної особистості – людини, яка володіє вміннями і навичками комунікативно вправно користуватися всіма засобами української мови, постійно виявляти увагу до культури й естетики.

     Важлива роль у цьому плані відводиться читанню – одному з основних компонентів розвитку мовленнєвої компетентності школярів, одному із важливих засобів формування особистості.      Найважливіше завдання школи – навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книгою.

      Сучасними програмами навчання й виховання дітей середнього віку передбачена робота з текстами казкового змісту. В основному це аналіз текстів казок, його переказ і складання нових казок на основі зміни відомих.

    Чудодійним методом розвитку мовлення дітей  називав В.О.Сухомлинський казку. За його словами, це «свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається також у казці. В.О.Сухомлинський акцентував увагу педагогів на використанні казки як засобу розвитку творчого мислення. За його словами. казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мови. Казка – це духовне багатство народної культури, пізнаючи яке, дитина пізнає серцем життя народу. Створення казок – це один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Водночас це важливий засіб розумового розвитку. Як би не творчість, не складання казок, мовлення багатьох дітей було б плутаним, а мислення – хаотичним. Саме казка задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього.

      Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного та образного мислення. Слухаючи казки, діти й самі прагнуть їх складати. В.О.Сухомлинський писав: «Якщо мені вдалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої  траплялись серйозні  затримки придумала казку, пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу,- значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити.» Отже великий педагог націлював увагу педагогів на використання казки як засобу розвитку творчого мовлення дітей. Казка, вводячи молодшого школяра у світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності: спочатку до співтворчості, а потім до творчості. Ознайомлюючись із чужими казками і створюючи свої, дитина прилучається до мистецтва, як одного з видів естетичної діяльності людей. Специфіка казки надає такому прилученню природного і доступного характеру, дає змогу навіть малятам, створювати речі, які мають певну художню цінність. Створення казок корисне для дітей. Адже дитина відчуває свою єдність з художником, переживає радість, почуття творця, а це дуже цінне в мовленнєвому розвитку. Найважливіше те, що створюючи казку, дитина вільно висловлює свої думки, враження, почуття.

       Казка є одним із вирішальних факторів, що визначають розвиток словесної творчості молодшого школяра. Саме до казки наближаються дитячі словесні твори. Казки дітей відображають теми та зміст народних казок, герої дітей діють у нових ситуаціях, але з типовими рисами народних героїв, запозичуються специфічні елементи побудови сюжету.

     Працюючи над проблемою «Формування мовленнєвої компетенції учнів», я використовую такі прийоми складання казок:

·        Додавання у казку чарівних предметів;

·        Введення у казку нового героя;

·       «Салат із казок» (поєднання в одній казці героїв з різних казок та придумування їх спільних історій);

·        «Казка навиворіт» (зміна характеру героїв на протилежні);

·        Зміна місця події казки;

·        Зміна кінцівки казки;

·        Самостійне створення казки.

       Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини. У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини. Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик  особистості. А своєчасний  і якісний розвиток  зв’язного мовлення  - важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.